Українська антикорупційна система поступово поїдає власних «творінь». Вінницький міський суд ухвалив чергове суворе рішення щодо Олексія Гончара — професійного заявника та фігуранта гучних справ НАБУ проти топчиновників. Суд продовжив йому тримання під вартою ще на 60 днів, до 14 грудня включно, і знову без права внесення застави. Проте головною сенсацією засідання стали не самі терміни, а кардинальна зміна риторики самого підозрюваного. Людина, яка ще в серпні пафосно апелювала до своїх заслуг перед Батьківщиною та бойових поранень, тепер різко змінила пластинку: вона повністю визнає провину, кається і пропонує слідству те, що вміє найкраще — роздавати викривальні покази.
Від «героя ЗСУ» до щирої розкаяності: еволюція тактики утікача
Щоб зрозуміти всю глибину метаморфози, варто згадати серпневі судові засідання. Тоді адвокати та сам підозрюваний категорично заперечували проти тюрми, наголошуючи, що Гончар є військовослужбовцем, учасником бойових дій, утримує чотирьох неповнолітніх дітей і має проблеми зі здоров’ям. Захист вимагав щонайменше м’якшого запобіжного заходу.
Тепер риторика змінилася на полярну. Захисник заявив, що його клієнт визнає провину, кається і готовий активно співпрацювати зі слідством, викриваючи інших учасників злочинної схеми. Ба більше, підозрюваний розраховував обміняти свої зізнання на цілодобовий домашній арешт або хоча б заставу.
Проте судова машина цього разу виявилася глухою до каяття. Феміда чітко констатувала: всі ризики — від переховування до впливу на свідків і продовження злочинної діяльності — нікуди не зникли. Ба більше, апеляційний суд також підтвердив законність тримання під вартою, відкинувши спроби захисту розжалобити суддів станом здоров’я чи регаліями.
Золота жила для ухилянтів: як працював конвеєр бронювання на 49 людей
За матеріалами справи № 127/36322/26, кримінальне провадження проти Гончара та його спільників розкриває масштабну схему незаконного ухилення від мобілізації. Центральною ланкою в ній стало ТОВ «СТЕТМАН», яке влітку 2024 року отримало статус критично важливого для економіки у сфері оборонно-промислового комплексу. Наказом Міноборони цей статус дивним чином підтвердили у лютому 2026 року — якраз у розпал роботи нелегального конвеєра.
За версією слідства, організатори та вербувальники масово збирали персональні дані військовозобов’язаних (копії паспортів, кодів, дипломів), після чого людей фіктивно працевлаштовували на підприємство. У такий спосіб бронь від призову отримали 49 осіб. Роль самого Олексія Гончара слідство визначає як «вузол зв’язку», який мав необхідні зв’язки та передавав документи далі. При цьому розцінки на послуги «оборонного» працевлаштування вражали: лише за першим епізодом покупцям пропонували бронь за 8 тисяч доларів, оформлюючи їх… випробувачами безпілотників.
Багатоликий «заявник» із російським минулим
Без розуміння справжньої біографії Олексія Гончара його нинішнє каяття виглядає не більше ніж черговою процесуальною маніпуляцією. Як встановлено розслідуваннями, справжнє ім’я підозрюваного — Олексій Вікторович Карпенко, уродженець російського Оренбурга. У 2005 році він був засуджений російським судом до 6 років тюрми за масштабне шахрайство з нерухомістю. Згодом в Україні він неодноразово змінював прізвища та документи, стаючи по черзі Гончаром, Шевченком, Карпенком та Торопом.
Саме ця людина роками виступала зручним «професійним заявником» для антикорупційних органів. На основі його показань будувалися справи проти одіозних суддів та чиновників, зокрема ексголови ДСА Олексія Сальнікова. Водночас паралельно тягнуться шлейфи багатомільйонних боргів за позиками, судові позови та інші кримінальні провадження.
Тепер же, опинившись за ґратами у справі про перешкоджання ЗСУ, одіозний «викривач» знову намагається врятувати власну шкіру за допомогою старої формули: сенсаційні покази в обмін на волю. Питання лише в тому, чи зможе слідство використати його одкровення проти реальних організаторів схеми, чи це просто чергова гра у зручного свідка.