Боротьба з корупцією неможлива без змін у підходах до управління та суспільних установок. Психологічні аспекти, середовище і поведінкові фактори суттєво впливають на готовність людей брати участь у корупційних схемах. Останні дослідження, що базуються на результатах експериментів, свідчать, що корупція має здатність «заражати», а її масштаби залежать від багатьох зовнішніх факторів.
У двох італійських містах було проведено експеримент, де наявність корупційного скандалу сприяла зростанню випадків «незаплачених» товарів у супермаркетах. Після медіа висвітлення таких подій кількість порушень зросла на 30%, а через кілька днів почала спадати. Це явище отримало назву «заразлива корупція». Така поведінка вказує на те, що рівень чесності людей не є сталим і може змінюватися залежно від оточення та ситуацій, у яких вони опиняються.
Роберт Клітґаард, авторитетний дослідник корупції, підкреслює, що корупція не є злочином пристрасті. Це — результат раціональних розрахунків, де люди оцінюють можливий прибуток, ймовірність бути спійманим та наслідки. Це ставить під сумнів ефективність звичайних методів боротьби, таких як посилення покарань або збільшення пільг. Дослідження Нільса Кобіса показало, що навіть люди, які вважають себе «невразливими» до корупції, можуть стати її учасниками в умовах відповідного середовища.
Так, національність людей впливала на їхнє рішення брати участь у корупційних схемах. Наприклад, новозеландці, які вважалися частиною найменш корумпованих суспільств, ставали готовими пропонувати хабарі, якщо співрозмовник виявляв готовність до таких дій. Це демонструє, що корупція не є властивістю певної нації, а скоріше є результатом динамічних взаємодій.
Важливим висновком є те, що для боротьби з корупцією необхідно змінювати не лише закони, а й середовище, в якому ці закони працюють. Наявність інституційних механізмів, що забезпечують належне управління та соціальну довіру, значно знижує рівень корупції. Тому, як зазначає професор Фернандо Хіменес, ключовим моментом є підвищення якості державного управління, що може привести до більш справедливого та процвітаючого суспільства.
Таким чином, антикорупційні стратегії повинні бути комплексними і враховувати як психологічні аспекти, так і інституційні зміни. Тільки за умови належного управління і позитивного середовища можна сподіватися на реальні результати в боротьбі з корупцією.