Українська політична та ІТ-сцена вибухнула черговим грандіозним скандалом, який оголює всю глибину зрощування державних інституцій з олігархічним капіталом. Колишній SMM-менеджер Володимира Зеленського, ексголова Міністерства цифрової трансформації та ексвіцепрем’єр Михайло Федоров, який особисто розробляв правила гри для вітчизняного ІТ-сектору, створив «Дію» та запроваджував режим «Дія.City», тепер сам опинився серед засновників приватної ІТ-компанії. За розслідуванням журналістів (зокрема Володимира Бондаренка), Федоров придбав 25% у ТОВ «БЕРН АЙ ТІ» (BURN IT), а решта 75% компанії та контроль над нею опинилися в руках одіозного юриста Євгена Дядюка — людини з тісним шлейфом зв’язків з Костянтином Жеваго та Рінатом Ахметовим.
1. Турборежим для «пустої» фірми: 37 днів до статусу в «Дія.City»
Бекграунд створення та блискавичного злету ТОВ «БЕРН АЙ ТІ» (ЄДРПОУ 46007651) викликає цілу низку запитань у НАЗК та антикорупційних органів:
Стрімкий старт: Компанію зареєстрували в Києві 30 червня 2025 року зі сміховинним статутним капіталом у 100 тис. грн та основним КВЕД 62.01 (комп’ютерне програмування).
Магія «Дія.City»: Вже 6 серпня 2025 року — тобто рівно через 37 днів після створення — компанія дивовижним чином отримує статус резидента «Дія.City». Нагадаємо, що в цей період Міністерством цифрової трансформації, яке безпосередньо адмініструє цей пільговий режим, керував саме Михайло Федоров.
Отримання резидентства в «Дія.City» — це не лише податкові бонуси, а й прямий шлях до отримання статусу критично важливого підприємства та броні від мобілізації для працівників. При цьому реальні масштаби діяльності фірми виглядають комічно: за весь 2025 рік (перші пів року роботи) компанія показала дохід у межах 999 тис. грн та чистий прибуток у… 33,9 тис. грн. У штаті офіційно числиться лише одна людина, в державних тендерах через Prozorro фірма участі не брала.
Проте це не завадило їй отримати омріяну державну підтримку від відомства свого майбутнього співвласника. Перед тим як до проєкту зайшов сам Федоров, корпоративна структура компанії перетворилася на «прохідний двір»: через неї пройшла ціла низка номінальних власників (класичних «фунтів»), доки зрештою всі вони не поступилися місцем юристу Євгену Дядюку.
2. Юрист двох олігархів: хто такий Євген Дядюк?
Основний власник і директор «БЕРН АЙ ТІ» Євген Миколайович Дядюк (1983 р.н.) позиціонується як адвокат та кандидат юридичних наук, проте його послужний список набагато цікавіший:
Слід Жеваго: Дядюк роками працював помічником народного депутата-втікача Костянтина Жеваго (якого розшукують НАБУ і САП у справах про хабарництво у Верховному Суді та розкрадання банку «Фінанси та кредит»). Дядюк контролює ключові активи Жеваго: йому належить 100% готельного ТОВ «Салют Девелопмент», близько 90% інжинірингового ТОВ «Київсоюзшляхпроект», а також він засвітився у ТОВ «Валса ГТВ» та благодійних фондах «Росава».
Імперія Ахметова: Окрім зв’язків із Жеваго, з лютого 2024 по березень 2025 року Дядюк очолював Управління судової практики та взаємодії з контролюючими органами головного металургійного гіганта країни — «Метінвест-Холдинг» Ріната Ахметова.
Тобто людина, яка роками захищала інтереси найбагатших олігархів країни, раптово стає мажоритарним власником ІТ-фірми, створеної під патронатом міністра-реформатора.
3. Цифровий конфлікт інтересів: кого насправді обслуговував головний діджиталізатор?
Постать Михайла Федорова у цій схемі заслуговує на окрему увагу. Спочатку він як очільник Мінцифри створює ексклюзивні тепличні умови та податкові офшори всередині країни («Дія.City»), згодом очолює Міністерство оборони, а потім виходить із тіні й офіційно заходить у капітал компанії, яка цими правилами скористалася в турборежимі одразу після створення.
Поєднання в одному бізнес-проєкті архітектора державної діджиталізації та топ’юриста з орбіти Ахметова і Жеваго яскраво демонструє, як начебто «молоді технократи» на практиці інтегруються в старі олігархічні мережі. Суспільство та антикорупційні органи тепер мають отримати пряму відповідь: чим саме пояснюється поява чинного високопосадовця у фірмі з одним працівником, і чи не є це платою за ексклюзивний державний «дах» для бізнесу фінансово-промислових груп?