У цій історії немає місця випадковим «побутовим конфліктам». Тут чітко простежується стійка модель поведінки однієї сім’ї, яка роками тримається на залякуванні, демонстративній вседозволеності та впевненості в безкарності. За свідченнями людей, які безпосередньо стикалися з ними, Новицькі сформували кланову систему, де кожен грає свою роль, а мета завжди одна — тиск, погрози та контроль над оточуючими.
Під прикриттям натяків на «можливості» та «потрібних людей» людям пропонують заплатити за відстрочку від мобілізації чи «вирішення питання» з ТЦК. Тим, хто відмовляється, прямо дають зрозуміти: не заплатиш — заберуть. Ці слова, за словами очевидців, звучать не як порожня бравура, а як цілеспрямоване залякування, підкріплене впевненим тоном і посиланнями на нібито наявні зв’язки. Страх — головний інструмент, а війна стає тлом для особистого заробітку та домінування.
Центральна фігура — Петро Михайлович Новицький (11.11.1980) Він позиціонує себе як «той, хто служив», постійно акцентує на цьому в розмовах і ставить себе вище за інших. За свідченнями оточуючих, саме цим він виправдовує агресію, хамство та впевненість у власній безкарності. Петро списаний зі служби, але активно експлуатує армійську тему як моральний важіль проти інших.
Окремо згадують фізичне насильство: люди стверджують, що Петро неодноразово нападав і бив оточуючих, діючи без страху наслідків. Це не поодинокі спалахи, а повторювана модель поведінки. У конфліктах, за тими ж даними, брала участь і його дружина, що лише посилювало відчуття повної безкарності.
Олена Пилипівна Новицька (02.02.1975) Не пасивний спостерігач, а активний учасник сімейної системи тиску. За словами джерел, вона посилює загрози, бере участь у залякуванні та створює атмосферу, в якій постраждалі воліють мовчати. Будь-які спроби опору гасилися натяками на «непотрібність скарг» і прямими погрозами наслідків.
Заріна Петрівна Новицька (03.11.2003) Facebook сторінка Заріни:
https://www.facebook.com/share/17UJ1kqnPz/?mibextid=wwXIfr
За свідченнями місцевих жителів, її ім’я неодноразово спливало в історіях про крадіжки. Ці епізоди, як стверджують, не отримували правової оцінки саме завдяки втручанню батьків. Кожного разу ситуацію «вирішували», відповідальність зникала, а Заріна продовжувала жити з відчуттям повної вседозволеності. Це класична кругова порука, де сім’я прикриває своїх за будь-яку ціну.
У підсумку вимальовується чітка картина: один тисне й залякує, прикриваючись службою та міфічними зв’язками; другий посилює тиск і затикав роти; третій зростає в переконанні, що закон — для інших. Навколо — люди, які бояться говорити вголос, бо їм прямо заявляють: «Не по-нашому — буде гірше».
Особливу небезпеку додає спекуляція на темі мобілізації. За умов війни торгівля відстрочками — не просто моральне падіння. Це підрив довіри до державних інституцій та використання загального страху для особистого збагачення й контролю. Коли такі схеми працюють роками — це означає, що хтось надто довго заплющував очі.