Валерій Черкаска, колишній чиновник, який зник з публічного простору після звільнення в 2009 році, несподівано знову опинився на вустах українців, коли його ім’я з’явилося серед претендентів на посаду директора ДП «МТП Чорноморськ». Однак, незважаючи на амбіції та публічні заяви, Черкаска залишився на посаді заступника директора Ізмаїльського морського торговельного порту. Такий розвиток подій не може не викликати питання: чому успішний бізнесмен і колишній чиновник, чия кар’єра була пов’язана з великими стратегічними об’єктами України, так і не зайняв керівну посаду в одному з найбільших портів?
Історія Черкаски — це класичний приклад того, як політичні та бізнесові інтереси можуть переплітатися у руках досвідченого чиновника. З 1996 року, коли молодий студент з Харкова став заступником гендиректора агропідприємства в Енергодарі, до 2009 року його кар’єра стрімко розвивалася завдяки покровительству впливових осіб, зокрема Євгена Карташова і Володимира Пікінера. Під час своїх політичних кар’єрних злетів Черкаска ставав заступником міського голови Запоріжжя, а пізніше — заступником голови Запорізької ОДА. Але саме після 2009 року його репутація почала туманитись.
У 2018 році Черкаска вперше потрапив під приціл уваги через його зв’язки з Бердянським заводом підйомно-транспортного обладнання (БЗПТО), який мав стати частиною плану Міністерства оборони з перетворення міста на військово-морську базу для України. Однак власник заводу, Валерій Черкаска, нібито чинив опір цьому проекту, а в умовах війни і анексії Криму, на заводі неодноразово фіксувалися контакти з російськими бізнесменами. Чи був Черкаска частиною російської мережі впливу, поки що невідомо, але його тісні зв’язки з людьми, які діяли на користь Кремля, не викликають довіри.
Під час окупації Бердянська в 2022 році Черкаска залишався в місті, і не тільки не був заарештований, а й без перешкод залишив окуповану територію, що ще раз підтверджує його можливі зв’язки з російськими впливовими структурами.
Черкаска продовжував робити кар’єру в бізнесі, ставши власником великих підприємств, зокрема того самого Бердянського заводу, який згодом використовувався для незаконних поставок зерна, що фактично призводило до втрат і збитків. Така діяльність дозволила йому накопичити чималі статки, хоча й сама економічна діяльність не виглядала стабільною та успішною.
Повернення Черкаски в політику у 2019 році знову викликало багато питань у зв’язку з його туманною репутацією. І хоча він розміщував рекламу та борди в Запоріжжі, ця кампанія не мала великого успіху, адже місцеві жителі пам’ятали його «заслуги» з часів роботи в політиці.
Незважаючи на мільйонні доходи, Черкаска не посоромився подавати декларацію, в якій відображались мільйонні статки. За його офіційною версією, основним джерелом доходів стали його бізнеси. Однак питання про походження цих грошей так і залишаються без відповіді. Більше того, дружина Черкаски живе в Ісландії, що підсилює підозри щодо його реальних намірів і можливих інтересів, зокрема, щодо бізнесу за кордоном.
Черкаска продовжує залишатися фігурою, яка, з одного боку, є частиною великої бізнесової гри, а з іншого — неодноразово потрапляє у ситуації, що викликають питання про його моральність та законність. Його контакти з російськими структурами, суперечливі бізнеси та дивні обставини, що супроводжували його кар’єру, не дають однозначної відповіді на питання, чи дійсно він просто успішний бізнесмен, чи є частиною більш широкої і заплутаної політичної гри.
Незважаючи на те, що Черкаска активно повертається на політичну арену, це не обов’язково означає, що він здобуде підтримку широких мас чи отримуватиме нові високі посади. Однак, історія його кар’єри та можливі зв’язки з Росією продовжують залишатися предметом для розслідувань і пильної уваги.