23 квітня 2025 року в Марганці стався один із найкривавіших найбільш цинічних терактів по цивільних за останні місяці: ворожий дрон-камікадзе поцілив у автобус, який віз працівників АТ “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат”. Загинули 10 осіб, ще 59 дістали поранення. Комбінат офіційно перебуває в простої і, як стверджує його адміністрація, не здійснює виробничої діяльності. Проте автобуси з логотипом ГЗК щодня курсують містом, а підприємство вже два роки не платить податки до місцевого бюджету. За цим підприємством, як і за багатьма іншими в українській металургії, стоять добре знайомі прізвища: Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов та Олексій Мартинов. Тож аналітики СтопКору вирішили показати, хто такі власники заводу, адже один із них перебуває під вартою за шахрайство й підозру в замовному вбивстві, другий утік з країни за фіктивним паспортом, а третій став публічним викривачем корупційних схем групи “Приват”.
23 квітня 2025 року став одним з найтрагічніших днів в історії прифронтового міста Марганець. О 6:30 ворожий FPV-дрон влучив у службовий автобус, який перевозив працівників АТ “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” (ГЗК). Внаслідок жахливої атаки загинули 10 людей, ще 59 дістали поранення різного ступеня тяжкості. Цю трагедію прокоментували на сторінці у фейсбуці та висловили співчуття ГЗК.
Цей удар — не просто воєнний злочин. Це ще один доказ того, як російські війська систематично знищують цивільну інфраструктуру і мирне населення України, намагаючись паралізувати стратегічні об’єкти навіть тоді, коли ті офіційно перебувають у простої.
І справді, незважаючи на заявлену офіційну зупинку діяльності, автобуси з логотипом комбінату продовжують перевозити працівників. Це суперечить твердженням адміністрації про повну бездіяльність підприємства, що, між іншим, використовується як аргумент, щоби не платити податки до місцевого бюджету вже два роки поспіль.
Кому належить Марганецький ГЗК: ланка у глобальному ланцюгу олігархічного контролю
АТ “Марганецький ГЗК” входить до складу феросплавного холдингу, що пов’язаний із добре відомими фігурами українського великого бізнесу — Ігорем Коломойським, Геннадієм Боголюбовим, Олексієм Мартиновим і частково — Віктором Пінчуком.
Кінець 1980-х. Україна ще не стала незалежною, але радянська економіка вже тріщала по швах. Саме тоді у Дніпропетровську, в дніпропетровській філії радянсько-американсько-фінсько-болгарського спільного підприємства “Новінтех”, починається знайомство майбутніх олігархів.
Геннадій Боголюбов, інженер-будівельник, у 1988-му з’являється у кооперативі “Фіаніт” — на перший погляд, звичайному “напівдержавному” підприємстві, що нібито займалося розробкою електронних систем управління, а насправді — реалізовувало імпортні товари: жуйки, сигарети, оргтехніку. У ті роки така діяльність була золотою жилою.
У 1989 році у “Фіаніт” приходить Олексій Мартинов — інженер-електрик з підприємницькими навичками. Разом з інженером-металургом Кирилом Даниловим вони долучають до справи Ігоря Коломойського, однокурсника Данилова з металургійного інституту.
Після поїздки до Сінгапуру Боголюбов і Коломойський створюють спільне підприємство “Сентоза”, назване на честь однойменного курортного острова.
Перший офіс — у підсобці дніпровського кінотеатру. До дуету долучається Мартинов. Відтепер — четвірка з рівними долями. У перші роки вони займаються тим, що сьогодні назвали б “хаотичним імпортом”: телевізори, магнітофони, взуття, бензопили… Але із цього імпровізованого бізнесу виростає імперія “Приват”, яка охопила банки, металургію, нафту, телеком і медіа.
Коломойський: “енергетик” системного масштабу
Ігор Коломойський — публічна особа з твердою репутацією “олігарха №1” 2000-х. Його основна сфера — контроль активів і стратегічне ухвалення рішень. Саме він займався експортом металу, фінансовими потоками і входженням у нафтовий сектор.
У 1992 році, коли до команди приєднався банкір Сергій Тігіпко, Коломойський спершу скептично поставився до створення банку. Проте згодом саме ПриватБанк стане основою усієї фінансової вертикалі групи. Коломойський — людина, яка “затверджує” угоди, контролює політичні контакти і часто діє з позиції сили. Його стиль — агресивний, безкомпромісний. Йому приписують створення численних офшорних схем, підконтрольність суддів і фінансування політичних партій. У 2019 році США офіційно звинуватили Коломойського у відмиванні коштів і заборонили йому в’їзд.
Українська правоохоронна система, а згодом і судова, нарешті також почала виносити вироки, а не домовленості. І от 2 вересня 2023 року Ігорю Коломойському була вручена перша підозра — за матеріалами Служби безпеки України (СБУ) та Бюро економічної безпеки (БЕБ). Йшлося про шахрайство і легалізацію (відмивання) майна, отриманого злочинним шляхом. Суд обрав йому запобіжний захід — тримання під вартою.
А уже 7 вересня 2023 року Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) повідомили олігарху нову підозру. Суть — привласнення 9,2 мільярда гривень ПриватБанку до його націоналізації. Це не тільки масштабне фінансове розслідування, а й один з ключових кейсів української антикорупційної історії. У цій справі було заарештовано активи Коломойського, зокрема частки в низці підприємств, облігації, банківські рахунки, нерухомість.
Проте і це не було ще останньою крапкою.15 вересня 2023 року слідство оголосило Ігорю Коломойському третю підозру. Тепер уже йдеться про заволодіння ще 5,8 мільярда гривень коштів, пов’язаних з ПриватБанком. Таким чином, сумарна сума заволодінь, за якими ведеться розслідування, перевищує 15 мільярдів гривень. І хоча Коломойський зробив спробу повернути Приват, та 26 листопада 2024 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду поставив крапку у спробах Коломойського повернути націоналізований ПриватБанк. Рішення — остаточне: банк залишається державним, повернення колишнім власникам неможливе.
А ще у травні 2024 року Офіс Генерального прокурора оголосив Коломойському підозру у замовному вбивстві. За даними слідства, діючи з мотивів особистої помсти, він замовив вбивство директора юридичної компанії у Феодосії (окупований Крим). Причина — невиконання вимог про анулювання рішень загальних зборів акціонерів одного з підприємств, у яких Коломойський мав інтереси.
Сьогодні Ігор Коломойський перебуває під вартою, Печерський районний суд Києва продовжив до 4 липня 2025 року термін дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для бізнесмена Ігоря Коломойського в справі про замовне вбивство юриста Сергія Карпенка.
Боголюбов: тіньовий мільярдер з глобальними амбіціями
Геннадій Боголюбов завжди залишався у тіні Коломойського, але мав не менше, а подекуди навіть більше впливу. Через свою інвестиційну компанію Palmary Enterprises Ltd він володіє: Ghana Manganese Company (Гана), Nsuta Gold Mining (ПАР), Highlanders Alloys (США), Чіатурмарганець (Грузія), Feral CA (Румунія). А свою частку у австрійській компанії Consolidated Minerals (23,1% акцій) Боголюбов продав за 101 млн долларів США.
Тут варто також зазначити, що Georgian Manganese — одна з найбільших компаній Грузії, що об’єднує Зестафонський феросплавний завод, Чіатурський гірничо-збагачувальний комбінат, ГЕС “Варцихе 2005” та клініку “Ферромеді”. Власником контрольного пакета акцій компанії через Georgian American Eloise є український олігарх Геннадій Боголюбов. З 2023 року активи компанії заморожені рішенням Високого суду Лондона в межах справи за позовом ПриватБанку до своїх колишніх власників, пише РБК-Україна.
У 2020 році компанія заснувала дочірнє підприємство GM Trading у Москві, яке постачало марганцеві феросплави на російський ринок. Уже в 2021 році Грузія забезпечила 51% імпорту цих сплавів до рф, з яких 40% припадало саме на Georgian Manganese. Постачання не припинилося навіть після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Станом на травень 2022 року компанія входила до першої десятки грузинських експортерів до росії. У 2023-му росія залишалась найбільшим ринком збуту грузинських феросплавів (38%), випереджаючи навіть США і Туреччину. Місцеві медіа повідомляли, що Georgian Manganese припинила публікувати фінансову звітність, хоча цього вимагає закон. Останній звіт за 2021 рік був видалений з офіційного порталу. Основними покупцями були Челябінський електрометалургійний комбінат (ЧЕМК) та Західно-Сибірський металургійний комбінат. У 2024 році суд скасував приватизацію ЧЕМК і повернув його у власність держави рф, оскільки підприємство співпрацювало з оборонною промисловістю і виготовляло компоненти для військової техніки. Таким чином, структури Боголюбова були безпосередньо причетні до постачання стратегічної сировини до росії вже під час війни проти України.
В Україні Боголюбов є співвласником Запорізького, Стаханівського феросплавних заводів; Марганецького та Орджонікідзевського (Покровського) ГЗК; Криворізького залізорудного комбінату та має частки частки у холдингу Evraz (із впливом у росії, Канаді, Британії).
І хоча у 2024 році працівники ДБР повідомили про підозру колишньому співвласнику ПриватБанку Геннадію Боголюбову, та він успішно перетнув кордон. Слідство за участі Держприкордонслужби України встановило, що олігарх Геннадій Боголюбов 24 червня 2024 року незаконно залишив Україну потягом “Київ — Хелм” у супроводі близького родича. Попри те, що в офіційних базах даних немає жодного запису про перетин кордону, слідчі ДБР з’ясували: Боголюбов виїхав за недійсним паспортом громадянина України, який фізично перебуває в Україні та не покидав територію держави, про що повідомляється на офіційному сайті.
Тож як повідомляє Українська правда, Геннадій Боголюбов нині спокійно собі проживає у Відні (Австрія).
Мартинов: сірий кардинал збуту
Олексій Мартинов — людина, яка забезпечувала логістику, збут і реальні грошові потоки. Саме він займався збутом оргтехніки в Дніпрі у 90-х, згодом — координував експорт феросплавів, ведучи переговори з азіатськими й європейськими покупцями. Тож саме Мартинов, за словами бізнес-партнерів, відповідав за реальний рух грошей, зокрема через офшорні юрисдикції, хоча є зовсім непублічним.
А от у 2025 році Мартинов став публічним викривачем. У публічній заяві, оприлюдненій на власній сторінці у Facebook, він звинуватив Коломойського та Боголюбова у відмиванні понад 5 мільярдів гривень через благодійний фонд, зареєстрований у Дніпрі. За його словами, фонд, який мав би займатися релігійною діяльністю, насправді став інструментом для виведення коштів, викрадених у держави.
“Мені стало відомо про зухвалу шахрайську оборудку… Вони використовували фонд як канал для виведення коштів, викрадених у держави”, — написав Мартинов.
Його позиція змінилася з внутрішнього партнера на свідка обвинувачення, що може стати фатальним для групи “Приват” у її нинішньому вигляді.
“Я більше не маю морального права мовчати, коли мої колишні партнери перетнули всі межі”, — заявив Мартинов.
Його свідчення можуть стати вирішальними в судових процесах як в Україні, так і за кордоном — зокрема, у справі ПриватБанку у Високому суді Лондона. Водночас, публічна позиція Мартинова різко контрастує з поведінкою його колишніх партнерів: один сидить під вартою, інший втік з країни під чужим паспортом.
А також ситуацію з АТ “Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат” прокоментував керівник відокремленого Марганецького підрозділу ВГО “Стоп корупції”, громадський активіст, депутат Марганецького міської ради Сергій Хникін. Він дав відповіді на запитання, які сьогодні, мабуть, цікавлять пересічних громадян.
– Чи надав комбінат допомогу родинам загиблих та поранених після трагедії 23 квітня?
– Так, якусь допомогу надали, але не в повному обсязі. Почався політичний скандал, почали просити в людей якісь розписки, претензії пред’являли. Але виплатили, якщо не помиляюсь, по 500 тис. сім’ям загиблих і, по-моєму, по 50 тис. – пораненим. Але це не перевірена інформація.
– Чи були відомі факти курсування автобусів ГЗК до теракту? Чи відомі факти, що підприємство продовжує роботу попри офіційний “простій”?
– Так, вони працюють. Хоч на сьогоднішній день по офіційних програмах вони не працюють, але робота триває по змінах.
– Якою була реакція місцевої влади та підприємства після трагедії? Хто реально допомагав постраждалим?
– Влада допомагала постраждалим – тим, хто подавав заявки, але точних сум не можу назвати. Тобто має хтось звернутись, написати відповідно до процедури заяву – і знову ж комісія і депутати будуть розглядати.
– Який вплив, на вашу думку, досі мають структури Коломойського/Боголюбова у місті?
– Людина пішла на роботу – підприємство повинно забезпечити, згідно з чинним законодавством, робочий стан. Тобто повинне забезпечити: а) одягом, б) безпекою. Інакше чому родичі повинні кудись бігати й доказувати комусь свої права і що цей працівник був справді на цьому підприємстві – і він загинув. А наше підприємство шукає можливі хитрощі, що він сам порушив техніку безпеки, його ніхто не заставляв. Працівник не може сам піти й наприклад чіпати сам в шахті якийсь кабель чи вагон з рудою. Тобто йому чітко поставили завдання – перемістити це туди. Він перемістив, відбулось щось надзвичайне – працівник загинув. Хто повинен нести відповідальність? Підприємство – те, яке забрало у сім’ї годувальника. Ну а в нас підприємство агресивно до цього ставиться – тільки якийсь випадок травматизму, вони навпаки це тільки приховують; якщо ж смертельний випадок, вони навпаки це приховують – намагаються якось закулісно вирішувати ці питання“.
– Чи є у місті підприємства, які анонімно контролюються тими самими особами?
– Одне підприємство є – точно не можу сказати, але це підприємство, яке збанкрутувало.
Отже, трагедія в Марганці стала дзеркалом для цілої епохи — епохи безкарних олігархів, які роками наживалися на українських надрах, ухилялись від податків і торгували навіть з ворогом. Поки працівники підприємства гинуть у ранкових автобусах, один із власників — під вартою за підозрою у замовному вбивстві, другий утік із країни за фіктивним паспортом, а третій публічно викриває їхні фінансові схеми. Приватівська імперія, яка починалася з кооперативу “Фіаніт”, тріщить по швах під тиском кримінальних проваджень, санкцій і воєнного часу. Суспільство має не лише знати імена цих людей — воно має вимагати відповідальності за роки махінацій, беззаконня і байдужості до людських життів. Бо за кожною схемою, офшором і заводом стоїть доля звичайного українця, якого зранку просто вбиває дрон.