Доки Україна вже п’ятий рік веде екзистенційну війну за виживання, а мільйони громадян ледве зводять кінці з кінцями, в тилу розгортається масштабна, цинічна і безжальна епідемія корупції. Високопосадовці, колишні топсиловики, одіозні судді та одвічні «бароні» місцевого самоврядування демонструють вражаючу віртуозність у розкраданні бюджетів, відмиванні брудних капіталів та приховуванні майна.
Журналістське розслідування викриває цілу систему кругової поруки: від розкішних апартаментів у престижних ЖК та карпатських курортів за мільйони доларів до фейкових «волонтерських» схем на мільярди гривень і відвертого загравання з агресором.
Частина І. Мільйони з митниці — у карпатські готелі та підмосковні маєтки: справа Сергія Тупальського
Українська митниця традиційно залишається чорною дірою для державного бюджету. Яскравим підтвердженням цього став обвинувальний акт, який САП та НАБУ остаточно скерували до суду стосовно колишнього заступника начальника Київської митниці Сергія Тупальського.
За даними слідства, упродовж 2020–2021 років експосадовець побудував і ввів у експлуатацію розкішний готельний комплекс із рестораном у селі Поляниця (курорт Буковель) вартістю понад 2 мільйони доларів США. Щоб замести сліди, майно оформили на підставного родича, проте реальний контроль і мільйонні дивіденди залишалися у митника. ба більше, апетити родини не обмежувалися Карпатами: у квітні 2023 року дружина ексмитника придбала маєток площею понад 420 кв. м у елітному містечку Riviera Zoloche DeLuxe під Києвом. За документами житло оцінили у смішні 8,1 млн грн, хоча ринкова вартість сягала щонайменше 40 мільйонів гривень. Тепер Тупальському світить від 8 до 12 років тюрми з конфіскацією майна.
Частина II. Родинні підряди на крові: чверть бюджету Львівщини — для батька Козицького, а в Одесі — мільйони секретаркам
Регіональна влада також не відстає від столичних корупціонерів. На Львівщині розгортається гучний скандал навколо голови ОВА Максима Козицького. Як встановили НАБУ та ВАКС, ще у 2023 році Львівська ОВА виділила 25 мільйонів гривень (або майже 26% усього річного фінансування комунальних доріг області) на реконструкцію шляху до курорту «Панорама Східниця». Співвласником цього курорту є батько чиновника — Зіновій Козицький. Попри спроби голови ОВА заперечувати конфлікт інтересів, розслідування NGL.media довели, що АМКУ надав дозвіл на купівлю частки ще до виділення державних коштів.
Тим часом в Одесі розгортається не менш цинічна схема «відбудови». Слідчі Нацполіції з’ясували, що Департамент міського господарства Одеської міськради роздав підряди на 114 мільйонів гривень компанії ТОВ «Строй-Інвест-Груп-7», яка масово оформляла власних працівників як ФОПи. Наприклад, секретарка директора Валентина Парпуланська та виконробка Марина Тараненко раптово стали «підприємицями», отримавши мільйонні контракти на ремонти будинків, пошкоджених обстрілами. За версією слідства, тут зафіксовано класичне завищення обсягів і вартості матеріалів задля розкрадання бюджетного кешу.
Частина III. «Благодійність» як прикриття: мільйони Тищенка, Радковського та миколаївські генератори
Повномасштабна війна стала золотою жилою для мародерів у тилу.
Микола Тищенко: Продовжуючи судитися у ВАКС за заставами, одіозний нардеп організував через фонд «Дорога миру» масштабну схему. Завдяки розшифровкам із телефонів слідчі довели, як соратники нардепа вимагали «відкати», фальсифікували чеки за транспортування гуманітарних автівок, завищували ціни з $15 тисяч до $30 тисяч задля красивої картинки та проганяли через фонди мільйони від структур, пов’язаних із наркосиндикатами.
Олег Радковський: Перший заступник голови Одеської облради засвітився у розкраданні понад 50 тонн гуманітарної допомоги (одяг та взуття з-за кордону вартістю понад 40 млн грн), яку замість роздачі переселенцям фурами звозили на одеський ринок «7-й кілометр» і продавали за готівку.
Володимир Погадаєв та Валерій Хоміцький: На Миколаївщині депутат облради спільно з головою Березанської селищної ради продали власній громаді 10 бензинових генераторів для «Пунктів незламності» майже за 1,3 млн грн. Цинізм полягав у тому, що все обладнання вони отримали абсолютно безплатно як гуманітарку від фонду, яким опікувалися впливові політичні кола.
Частина IV. Суддівські махінації та кастинги корупціонерів у КНУ
Система правосуддя та освіти також продовжує гнити зсередини.
Етична рада взялася перевіряти кандидата до Вищої ради правосуддя — суддю Одеського апеляційного адмінсуду Віталія Попова. Окрім «зниклих» із декларацій водних човнів, з’ясувалося, що після «символічної» позики батька в 70 тисяч гривень його донька придбала дачу та елітну квартиру в Одесі за 1,265 млн грн, якою згодом користується сам суддя.
У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка розгортається реванш одіозного ексректора Володимира Бугрова, офіційно внесеного до державного реєстру корупціонерів. Попри заборону МОН брати участь у виборах, Бугров сформував пул технічних кандидаток (на чолі з Ганною Толстановою) та запустив кампанію чорного піару за фінансової підтримки так званої «медичної мафії» (брата чоловіка Толстанової, пов’язаного з колишніми чиновниками часів Азарова), аби повернути старі корупційні схеми до Червоного корпусу.
Частина V. Дніпровський клан Краснових: міські бюджети, офшори та брат-єдинорос у Росії
В українському місцевому самоврядуванні справжнім символом кланової системи є родина депутата Дніпровської міськради Загіда Краснова.
Маючи мільйонні активи (маєток на 1250 кв. м у Дніпрі, елітну квартиру у Франції за 16 млн грн, готівку в мільйони доларів та дивіденди), клан активно масштабує свій вплив через синів. Син Руслан очолює фракцію «Громадська сила» в облраді, де підконтрольні депутати цинічно саботують виділення коштів на ЗСУ.
Компанії Краснова судяться з міською владою, намагаючись вибити понад 130 мільйонів гривень компенсацій з бюджету.
Але головна токсичність клану полягає у прямому російському сліді: рідний брат Загіда Краснова — Раміз Габібулаєв — є чиновником у РФ, очолює селище Беліджі в Дагестані, входить до партії «Єдина Росія» та особисто нагороджує окупантів, які воюють проти України.
Висновок
Усі ці кейси демонструють єдину невтішну реальність: поки українські воїни тримають фронт у кривавих боях, частина тилової «еліти» продовжує розглядати державу виключно як ресурс для особистого збагачення. Попри поодинокі вироки та відкриті кримінальні провадження НАБУ, САП і суди, системне очищення тилу від корупції, мародерства та відвертих агентів ворога залишається чи не найголовнішим викликом для виживання України.